Про що ж розповів талановитий арт-директор Нікі Нікітін — читайте в нашому матеріалі. На Іnstagram-сторінці Одеського міжнародного кінофестивалю нещодавно пройшов ще один ефір серії розмов з представниками світової та української кіноіндустрії.
З гостем розмовляла незмінна ведуча проекту OIFF Live генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю Юлія Сінькевич. Нагадаємо, що нещодавно гостем OIFF Live став арт-директор Празького міжнародного кінофестивалю Febiofest, член ФІПРЕССІ та Європейської кіноакадемії — Нікі Нікітін.
І один з таких моментів для мене та для моїх колег полягає у тому, що ми знайшли спосіб працювати з дому. Я намагаюся дивитися на ситуацію, у якій ми усі опинилися з позитивної сторони. І це можливість для нас перевести подих і відпочити. До прикладу, ресторатори та працівники подібної сфери такого дозволити собі не можуть.
Але це все мине, питання часу. Адже для нас, працівників сфери культури, тих, хто робить фестивалі, дуже важко знайти можливість для цього у звичайному житті. Це цікавий експірієнс. Тому поки що я намагаюся використати цей період на користь.
Бо все перейшло в онлайн. Парадокс у тому, що я працюю ще більше на карантині, аніж до того. За останні місяці було набагато більше задач, які потрібно було зробити, ніж це було в офлайні.
Нам випала нагода навчитись тим речам, з якими ми ще не стикалися, адже я, наприклад, з покоління, яке народилося задовго до тієї діджиталізації, до якої покоління міленіалів звикло ледь не з народження. Адже нам довелося з нуля створювати якісь речі, зважаючи на масовий перехід онлайн. Тож це певний челендж, але водночас і залучення в процес навчання і вивчення технологій.
Стрімінгові-сервіси, як Netflix перейшли в найактивнішу фазу росту. Якісь фестивалі виживуть, якісь ні. Зараз варто сфокусуватися на підтримці невеликих заходів, кінотеатрів та продакшенів, які можуть просто зникнути. А от традиційні івенти, як фестивалі, змушені будуть переходити онлайн або комбінувати різні форми проведення.
Тому звісно все зміниться. 20 років тому ми не мали смартфонів, а зараз це норма. Ми пережили дві світові війни, а люди продовжують ходити в кіно, оперу, церкви. Але я вірю в те, що кінотеатри як такі і фестивалі не зникнуть. Це речі, які будуть жити попри все.
Це може бути історія про людей, що змушені постійно сидіти вдома протягом місяців. Пандемія може стати основою для сюжету якогось фільму, і не одного. Як варіант, це може бути лав-сторі про пару, яка застрягла в різних країнах, і тепер не може бачитися через закриті кордони. Або ж про тих, хто вийшов на вулицю, заразився і помер від вірусу. Варіантів безліч.
Це все колись закінчиться і люди захочуть дивитися щось позитивне, веселе. Але дам одну пораду режисерам — знімайте комедії. Адже змусити людину плакати набагато легше, ніж розсмішити. Так, комедії завжди складніше знімати, аніж драми.
